Напередодні 24 лютого Людмила поїхала в батьківську хату в село - і саме там війна затримала її на довгі два роки. Здавалося, у степу мало бути тихіше, та наприкінці березня в село зайшли окупанти. Їжі майже не було, доводилося виживати завдяки городу й продавати речі з дому. Поруч гриміли вибухи, на вулицях літали дрони, гармати стояли біля будинків - життя перетворилося на суцільний страх. Родина місяцями збирала гроші, щоб вибратися, і згодом змогла виїхати через три російські області та принизливу фільтрацію. Повернення на українську землю стало справжнім щастям. Тепер Людмила живе в модульному містечку на Київщині й мріє про одне - щоб якнайшвидше закінчилася війна і вся її велика родина знову зустрілася вдома, у рідному Херсоні.