Сікаленко Юлія

Старокостянтинівський НВК «Спеціалізована школа І ступеня, гімназія» імені Героя України С. М. Бондарчука

Клас: 9

Вчителька, яка надихнула на написання есе: Воробчук Галина Іванівна

Війна. Моя історія

Новий рік 2022. Здається, що цей рік піде на краще і буде щасливішим, аніж 2021. Всі радіють цьому, чекають різного дива та успіхів. Кожен звикає до нового року та займається своїми справами, готується до свят. Начебто нічого не віщує біди.

Початок лютого. Я почала чути різні плітки з приводу початку війни. Насправді, я не хотіла вірити в це і сподівалась, що справді плітки, в які не варто вірити.

Середа, 23 лютого 2022 - звичайний шкільний день. Я прийшла до школи, йшли уроки, всі веселились на перервах, не знаючи, що буде наступного дня. Урок геометрії, заходить наша класна керівниця та каже: "Діти, потрібно провести для вас екскурсію по підвалу, в якому ми ховатимемось у випадку вибухів". По суті, я досі не вірила, що таке може трапитись, тому я не приділяла уваги та ставилась скептично.

Прийшовши додому, я сіла робити уроки, як ні в чому не бувало. Було задано вивчити визначення слів з англійської напам'ять. Було дуже лячно отримати негативну оцінку, хоча вони були вивчені добре, але через мої переживання мені не дуже хотілося завтра йти до школи. Зробивши уроки, я почала виконувати домашнє завдання з сольфеджіо. Перед літніми канікулами я повинна була випускатись з музичної школи, тому потрібно готуватись до екзаменів. О 22 годині я лягла спати перед важким наступним шкільним днем, переживаючи за англійську мову.

Четвер, 24 лютого 2022, 6 ранку. Я прокинулась, але вирішила ще трохи полежати під теплою ковдрою. Мама квапилася на роботу, розмовляючи по телефону. Пізніше, через декілька хвилин, я почула звук, схожий на вибух, але мені здавалось, що це просто хлопнули двері. Проте це був справді вибух. Мама заходить в паніці та каже нам збиратись в підвал. З цього моменту наше життя розділилось на до та після. Невже справді війна? Ми взяли з собою найважливіші речі та вибігли на вулицю, прямуючи до підвалу. Всі були страшенно перелякані. Почала дуже голосно звучати сирена. Батько на той час працював. Прийшовши додому, мама ввімкнула телевізор. Кожен канал розповідав про ці події, я не була здивована цим. Кожен день війни проходив страшно. Кожен день літали літаки, було справді лячно. Завжди неспокійно було на душі від початку повномасштабної війни.

19 березня 2022 – мій день народження. Ми з моєю сім’єю не дуже святкували, просто провели його в близькому колі. Всі інші дні минали біль-менш спокійно, але мене все одно не покидало відчуття тривоги та переживань.

29 березня 2022, вечір, близько 12 години ночі. Я та моя мати розмовляємо про щось своє, коли ж у вікні блиснуло і почувся дуже гучний вибух. Це був удар по нафтобазі. Вийшовши на вулицю, я побачила, як над будинком здіймався насичений дим. Батька не було з нами, адже він поїхав в інше місто, у зв’язку з його роботою. В той час, як нас бомбили, мати весь цей час була на зв’язку з батьком. Коли все припинилося та стало спокійно на вулиці, ми повернулись додому, лягли спати.

30 березня 2022 ми вже сидимо на дистанційному навчанні, всі одягнуті на випадок, коли потрібно буде спуститись в сховище. Але після уроку фізкультури хтось постукав у двері. То були колеги батька. Вони прийшли повідомити нам, що батько загинув. Але як? Він буквально сьогодні вночі ще переписувався з мамою. І мамі, і братові, і мені стало нестерпно боляче. Всім було шкода його, нам тим більше.

Після загибелі батька, у кожного члена моєї сім’ї погіршилось ментальне здоров’я. Сумно та тяжко. Після цього дня ми менше ходили у підвали. Навіть до цього часу відчуття тривоги та незахищеності не покидає нас. Ці події залишили страшний слід у житті нашої родини. Зараз кожен з нас намагається більше піклуватись один про одного, більше приділяти уваги та цікавитися життям.

Я проклинаю війну, яка забрала в мене найближчу людину.