"Я прокинулась від потужних вибухів"

Ареф'єва Олександра, 10 клас
Комунальний заклад ''Опорний заклад освіти Малоданилівський ліцей'' Малоданилівської селищної ради Харківської області
Вчитель, що надихнув на написання есе: Гребішкова Лілія Борисівна

Війна. Моя історія

Війна – це страшне слово, яке забирає наших близьких, руйнує життя, приносить смерть і сльози, калічить тіло і душу. Писати про війну дуже важко, особливо якщо особисто був учасником деяких подій.

Ранок 24 лютого 2022 року назавжди змінив моє життя, як і життя мільйонів українців. О п'ятій ранку я прокинулась від потужних вибухів. Мені запам'яталися емоції батьків, вони були розгубленими і вочевидь не могли збагнути, що таке може статися. Як я себе почувала в той час? Можу сказати, що я була, на свій подив, досить спокійною і врівноваженою, наче я цього десь у глибині душі чекала. Єдиним бажанням було, щоб звістка про війну була неправдою, але в новинах говорили про напад на Україну.

Перші декілька днів було переконання, що весь цей жах скінчиться досить швидко, але потім прийшло розуміння, що мою рідну Харківщину та Україну в цілому, східний ворог планує знищити вщент.

...безсонні ночі, постріли, вибухи, вогонь, підвал, перебої з електроенергією, майже порожній холодильник... Якщо мозок від перевтоми і відключався, то душа не заспокоювалась. На одинадцятий день повномаштабного вторгнення было прийнято рішення їхати...

Їхати чи не їхати? Як так? Покинути рідну домівку, школу, друзів? Хіба таке можливо в сучасному світі? Були плани, сподівання, мрії, а зараз все пішло шкереберть.

Маленьке містечко на Дніпропетровщині прихистило нашу родину майже на рік. У перші тижні перебування в безпеці здавалося, що війна вже скінчилася, але потужний гул сирен та жахіття новин не давали забути, що війна триває, набираючи обертів.

Наразі я мешкаю у Києві. Звикаю. Навчаюся. Намагаюся вибудовувати нове життя, майже з нуля. Мрію повернутися додому: пройтися по улюбленому, сповненому ароматів загадковості й мрійливості, селищі.

Селищі, де я народилася, зростала та вчилася. Де я знаю кожен куточок, кожну стежину, кожне деревце. Зустрітися з друзями, вчителями, близькими та рідними... повернути своє безтурботне щасливе життя ДО ВІЙНИ...

За весь цей час я навчилася багато чому, але найголовніше – цінувати те, що маю. Цінувати кожну хвилину тиші та миті разом з рідними… Війна триває, але я впевнена, ми – переможемо! Ми вже перемогли, бо ми, українці: незламні, сильні та незалежні. І нікому не подолати нашої віри в Україну!

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/