«Я прокинулась від гучних вибухів»

Долга Олександра, 16 років, Луганська ЗОШ I – III ст., смт. Миронівський

Есе "Один день"

У кожного з нас є свій день, коли для нього почалась війна. Для мене це не один день. Мені було всього десять років, коли я відчула зміни в житті. Відбулося це в новорічну ніч 2014 року.

Ми разом із батьками дивилися новини, випуск було присвячено Майдану; картина, яку я побачила, вразила мене і змусила замислитися. Трохи пізніше мені розповіли про початок війни, але я зовсім не звернула уваги, мені здалося, що це щось далеке і мене не стосується. Однак у війни були зовсім інші плани.

Спочатку постріли лунали десь далеко, а потім ставали ближчими і гучнішими, і ось снаряди літають над моєю домівкою.

Сидячи в темному вологому приміщені,  ми намагалися підтримувати один одного. Ближче до вечора, коли постріли стали тихішими, дорослі вирішили, що краще буде піти у велике сховище під училищем.

Я, два мої братика і друг родини збудували ліжко зі стільців та намагалися заснути. Це було досить складно, бо назовні літали снаряди, розривались вікна, особливо неприємно, коли фарба зі стелі почала сипатись в очі.

Зранку ми пішли додому до моєї тітки. Деякий час мешкали в неї, періодично ховаючись у сховище. Турбуючись про нашу з братом безпеку, батьки вирішили, що краще буде поїхати до родичів, що мешкають у невеликому селищі під Краматорськом.

Пізніше ми поїхали до них. Життя там було спокійним і тихим, ми одразу почали ходити до школи. В мене навіть з’явилися друзі, з якими ми весело проводили час. Дізнавшись, що в квартиру, яка на поверх нижче нашої, потрапив снаряд, ми були приголомшені, але намагалися підтримувати оптимістичний настрій.

Сталось так, що ми були змушені переїхати. Місто Бахмут було дуже добрим варіантом. Новина про переїзд сподобалась мені, бо тепер я можу частіше бачитись із бабусею та дідусем.

Моя родина почала жити в трьохкімнатній квартирі, вона була дуже затишною і сонячною, нам її здавала дуже приємна жіночка, з якою в майбутньому нам вдалося потоваришувати. Недалеко від квартири була велика школа, в яку ми ходили.

Коли настали весняні канікули, ми поїхали до бабусі. Я була дуже щаслива зустрічі. Також я вперше за довгий час побачила рідну квартиру.

Вулиці селища були порожніми, але весняне сонечко дарувало тепло, радість і надію на світле майбутнє. З гарним настроєм ми повернулися до Бахмуту та закінчили навчальний рік. Я склала іспити, відсвяткувала випускний, досить добре закінчила четвертий клас.

Одразу після останнього дзвоника ми поїхали додому, тепер назавжди. Батьки потроху відбудовували квартиру. Я, нарешті, зустрілася зі старими друзями. Це була моя історія.

Я дуже сподіваюсь, що війна скоро закінчиться і ми не будемо жити в постійному страху.