Лариса Олександрівна згадує про прекрасний мирний час. Перші дні війни вона зустріла на роботі, коли літак бомбив найближчі вулиці і загинули невинні люди. 

Навіть побачивши танки, мешканці селища не могли повірити, що це війна. Так почалося життя під бомбардуванням, а жінці довелося працювати в такій обстановці та добиратися на роботу, ризикуючи життям. 

Місцеве населення було позбавлене нормальних побутових умов та почалися матеріальні проблеми, а найстрашніше – дефіцит води. Жінка мріє про мир та зустріч з родичами.