Після початку війни у місті одразу вимкнули воду та світло. Я був в окупації вісім місяців, жив під постійними обстрілами. Було шкода кидати нажите. Я читав книги, це рятувало мою психіку. Також я доглядав виноградник, відволікався як міг.
14 липня у моєї доньки день народження. У той день обстріляли Вінницю, і донька була неподалік від місця трагедії. Я дуже хвилювався за неї.
Моя дружина виїжджала до Херсона. Одного разу я приїхав до неї, а там розпочався обстріл. Це було дуже страшно.
Після визволення міста я з дружиною повернувся додому. Новину про деокупацію дружина зустріла зі сльозами на очах. На площі у Херсоні ми обіймали наших військових. Я вірю в перемогу України.
