Заради безпеки дитини Вероніка змушена була залишити чоловіка та переїхати до Англії у чужу родину, яка надала їй прихисток.

У той день, 23 лютого, ми святкували день народження чоловіка. Тому я лягла спати пізно, а вранці мене розбудив чоловік зі словами: «Почалася війна». Ми зустрілися із сестрою сім'ями та вирішили їхати в село заради безпеки дітей.

Перші два тижні були жахливі від прочитаних новин, був величезний страх за дитину. Перший звук сирени... Перший почутий свист ракети та вибухи... Коли ти сидиш у коридорі з сім'єю щодня і не знаєш, може це останній день разом, починаєш по-іншому бачити світ.

Зараз я два місяці живу із донькою в Англії, чоловік залишився в Україні. Це дуже складно, бо кожну секунду хочеться опинитися вдома, але розумієш, що ти тут заради дитини. Люди прийняли мене – чужу людину, у свою сім'ю та у свій дім абсолютно безкоштовно. За це ми дуже вдячні їм!

Раніше я не працювала, але зараз треба йти на роботу, коли дитина піде до школи. Хоча без знання мови вибір не великий.

Я постійно згадую 23 лютого і те, як ми були щасливі. Переглядаю фото…