Я живу на прикордонні. Перший час нічого не розуміла - все здавалося якимось сном. Шум, паніка, страх, порожні вулиці. Так для мене почалась війна. Усе, що раніше було буденним, раптом стало недоступним. Навіть звичайний день став чимось далеким. Здавалося, ніби живеш не своїм життям. Я постійно відчуваю страх, втому, розгубленість. Моя родина - поряд зі мною.

Ночами сидіти вдома особливо страшно. Я завжди думала, що звикнути до цього неможливо. Але людина до всього звикає. Просто починаєш жити по-іншому. Не як хочеш, а як виходить. Головне - не збожеволіти. Магазини у місті майже не працюють, аптеки всі закриті. Я чекаю на мир та закінчення війни. Досі шокована, що росіяни вбивають наших людей ні за що.