Під час окупації Снігурівки я жила з донькою, вона перед війною народила двійню. У місті були постійні обстріли та не було продуктів. Я шукала дитяче харчування, аби мої онуки не померли з голоду.

Виїхати з міста ми не могли. Я довгий час намагалася знайти перевізника, аби евакуювати доньку з дітьми до Польщі - там працював її чоловік. Але згодом все ж таки ми змогли виїхати потягом. В одному купе перебували одночасно одинадцять людей. У потязі було дуже холодно, провідник давав пляшки з гарячою водою, я їх тримала в ногах, після цього у мене залишились опіки. Це було дуже тяжко.

Зараз моя донька з дітьми в Польщі, а я повернулась додому. Я дуже сподіваюсь на перемогу. Чекаю, щоб рідні повернулись додому.