Я жила з мамою у Миколаївці, працювала у шкільній бібліотеці. Після початку війни у місті були прильоти. Дехто жив у бомбосховищі, але я ні. Мене лякала невідомість, у людей почалась паніка. Мені було страшно за молодше покоління. 

Я хвора на цукровий діабет, медичної допомоги не було. Ліків у місті не було.

Спочатку з Миколаївки виїхала племінниця, потім ми з мамою виїхали також. Я не хотіла евакуюватись, але іншого виходу не було. Я постійно плакала. Зараз живу в Полтаві. Мрію лише про мир. Сподіваюсь, що повернусь додому.