Історії, які ви нам довірили
12 квітня 2014 року я стояла біля вікна на кухні й побачила, як літають два великих вертольоти на висоті всього метрів 50 від землі. Я запитала в мами, що це, і зрозуміла, що нас почали бомбити. І все! Той факт, що все змінилося, я зрозуміла влітку, коли вже війна в нас у місті закінчилася, коли настав мир і нас більше не чіпали.
Ми виїжджали спочатку у Святогірськ, потім до Києва. Тому саму війну я не побачила. Мені подружка розповідала про те, що її сестра гуляла з дитиною, і міна чи снаряд упав просто у візочок. Повністю розірвало маму й дитину. Це було в Горлівці.
На моє життя війна ніяк не вплинула. У нас війна тривала близько чотирьох місяців, доки відбувалися активні бойові дії, а потім стало тихо. Зараз ми відчуваємо себе в безпеці. У нас є житло, дах над головою. Поки тихо, ніхто не стріляє, нічого не відбувається.
Ставлення до життя, напевно, змінилося. Раніше не замислювалася, що можна загинути в будь-який день. Ти йдеш по вулиці, а в тебе може снайпер вистрілити – і ти загинеш. Були такі ситуації. Тому потрібно цінувати кожен день.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
