О п’ятій ранку мені зателефонувала знайома з Берислава і спитала, що я роблю. Я відповіла: «Сплю. Ти бачиш, котра година?», а вона каже: «Вставай, війна почалася». Я вимкнула телефон, але перед тим почула вибух. Подумала, що це - звичайні випробування на полігоні. Потім почула знову вибух і зрозуміла, що дійсно війна почалася. 

Ми до останнього вдома були, тому що я роздавала гуманітарну допомогу. До останнього часу вдома сиділи, бо надія була, що щось вирішиться. Були до 15 вересня, аж поки нам сказали виїжджати, бо буде там жахіття. Після нас уже і бомби вибухали. Ми звідти тікали. Люди виїжджали в Кривий Ріг, і ми виїхали. Поряд вибухали снаряди, бомби, поки ми вискочили на трасу.

Житлове питання - найскладніше. Усі квартири дорогі, нема чим платити за оренду. Ми з жінкою з сусіднього села об’єдналися і винаймали житло на двох. 

Нам казали, що будуть як ВПО платити по дві тисячі на оренду квартири. Плюс дві тисячі в мене зарплата, бо я на простої. А за квартиру потрібно віддати по дві з половиною тисячі на місяць кожній. Потім я зустріла знайомих зі свого села і зараз проживаю у них безкоштовно. 

Люди з нашої сторони переважно виїхали в Кривий Ріг. Дуже багато односельців тут зустрічаю. Від дому близько. Кривий Ріг від нашого села за 170 кілометрів. Куди нам їхати? Україна – це наша рідна ненька. 

Росія, Україна, Білорусь – це три сестри. Як так вийшло, що ми стали ворогами? Інколи навіть не віриться, що таке трапилося. Того села, де я проживала, більше немає. Його стерли з лиця землі. І досі через день по ньому гатять. Ми жили поряд із Новою Каховкою - там, де наша ГЕС. Кілометр через Дніпро від Нової Каховки – і там уже наші села. 

Зараз моя рідна сестра живе в Новій Каховці. Росіяни зайшли з боку Криму, зруйнували Каховську ГЕС. Сестра так і залишилася там, де вона жила. Я - на правому березі. Син із сім’єю - за кордоном, він там давно. Ми всі розділилися, але це тимчасово. Я сподіваюся, що все скоро закінчиться. Українці не лізли ні до кого з війною, ми на чуже ніколи не зазіхали, а на наші землі зазіхають. 

Мрію, щоб скоріше закінчилась війна, щоб ми всі повернулися додому, і наша держава нам допомагала відбудувати наші домівки. Щоб молодь повернулася   з-за кордону відбудовувати нашу неньку Україну. Є бажання побачити Україну квітучою, без корупції.