Вдома. Прокинулась від повідомлення директора, що четвер і п'ятниця буде дистанційне навчання. З чоловіком поїхали у магазин пити каву. Ми не розуміли, що трапилось. Був якийсь ступор, байдужість. На залишкову готівку купили трохи продуктів. Я тоді дуже сердилась на чоловіка, що він купує цигарки.

Магазини стали пусті у перші 2 дні. Дуже багато було людей. Кількість збільшилась майже в 3 рази. У р-н є лише одна пекарня, яка мала змогу привезти двічі на тиждень 50 хлібин на 3 тис. людей. Оскільки живемо в селі, то відчули лише недостачу хліба, борошна та цукру, дитині памперси.

Борошна було трохи, а дітей 4 ( своїх 2 і кума з 2 дітьми приїхала з міста), ми готували деруни, сирники з медом. Молочне давала свекруха. Після трьох тижнів вирішила спробувати виїхати. Я з дітьми виїхала до сестри за кордон. Повернулися через 3 місяці. Не можу без свого краю, землі, городів, консервації.

8 березня, коли у магазинах були лише одні продавці, спиртне не продавалося, чоловік мені і кумі подарував по пляшці шампанського.

Я працювала і працюю так само. Я учителька. Ми змогли вийти на змішану форму. Але також наважилась піти вчитися на агронома. Можливо, це буде ще одним способом підробіток. 

Речей, що нагадували ті події, особливих, немає. За день до подій, 23 ввечері, я почала вишивати бісером ікону. Кожен вечір її колупала. Навіть коли виїхала, то у маленькій сумці між речами для неї теж знайшла місце. Я її подарувала одному солдату, аби вона його охороняла.