У нас у Снігурівці було таке, що словами не передати. Я весь час була у місті, нікуди не виїжджала навіть під час окупації. 

З 16 березня я жила у пеклі. Cвітло і вода у місті були вимкнені. Їжі не було - росіяни пограбували всі магазини. Я годувалась трирічними закрутками, що були у погребі.

У місті постійно стріляли. Однієї ночі був жахливий обстріл, в результаті якого загинули хлопчик та дівчинка, а також дві жінки.

Я почала заїкатись, коли швидко розмовляю.

Я пам’ятаю той день, коли до міста зайшли ЗСУ. Я побачила на площі український прапор. Все місто стояло на колінах перед нашими військовими.

Я дуже хочу, або закінчилась війна, щоб наші діти не жили у страху.