Я жила в Миколаєві. Ніколи не думала, що залишу свій дім, який обожнювала. В перший день війни я прокинулась від вибухів, у мене був шок. Я розуміла, що це можливо, але не очікувала. У мене була зібрана тривожна валізка. В перший день війни я виїхала з міста. Розуміла, що росіяни можуть піти з Херсона на Миколаїв.

Декілька місяців я прожила в евакуації, а коли все більш-менш заспокоїлось, повернулась в Миколаївську область. Зараз я намагаюсь сподіватись на краще. Морально важко, бо я боюсь залишитись без будинку. Ми з чоловіком в нього вкладали душу. У підвал я не ходжу. До вибухів вже звикла. 

Мене шокувало звірство з боку росіян. Я не очікувала, що вони так жорстоко ставитимуться до наших людей. 

Я почала цінувати своє життя, бо не знаю, що буде завтра. Намагаюсь цінувати те, що є. Майбутнє бачу вдома. З чоловіком плануємо всиновити дітей, які залишились без батьків.