Ходорович Марк, учень 10 класу Ірпінського академічного ліцею НУБіП України

Вчитель, що надихнув на написання есе - Лук'янченко Лариса Володимирівна

Війна. Моя історія

Вранішнє світло, тепло ліжка, і жодної сльози. Тільки обличчя, яке показувало божевільне потрясіння. Не все пішло за планом того дня. У роті з’явився гіркий присмак. Мати спокійно та відповідально промовила: «Синку, треба тікати, знову лихо з того боку кордону». Я вистрибнув в адреналіні з ліжка, побіг від страху та болю, якнайшвидше, від кровопролиття.

Схиливши голову від жахливої утоми, я опинився в брудній, сирій коморі. Мене в компанії людей вислуховував тільки малесенький піврічний котик, який ніби розумів, що коїться. Однаково він продовжував мене заспокоювати, як людина з великим серцем.

Мені чомусь було спокійніше. Коли звук хаоса закінчувався, ми бігли назад у домівку. Там  ми перебували цілу ніч. Я швидко заснув від утоми, здавалося, що я просто уві сні марю. Прокинувся і зрозумів, що я не в цьому страшному сні, я в реальності. Похапцем зібралися і поїхали, через п’ятнадцять хвилин біля домівки були потвори в залізі.

Було нестерпно важко дивитися у вікно та бачити Батьківщину, якій боляче від битви за мир.

Тієї миті українці згадали, що вони брати та сестри, і те, що нашу велику сім’ю треба оберігати. Відчистити від плісняви з гниллю та захистити від зла, яке вилізло з чортових боліт. Я проїхав кордон моєї любої України.

Було важко жити в дискримінації в чужому суспільстві, у середовищі чужих людей. У мене був тільки я,  котрий сам допоможе собі. І якщо я маю любов, то я маю силу врятувати.

Надія – це світанок України. Війна відкрила очі  та показала нутро кожного. Я побачив, хто чистий, як вранішня роса, а хто хворий від бруду, брехні та зради. Війна мене не зламала, вона навпаки загартувала, загартувала й згуртувала нас усіх. Правда завжди випливе з брехні, як світло з пітьми.