Мені 51 рік. Є дружина, діти: одному десять років, іншому - 26. Старший син служить в ЗСУ. Я з міста Кремінної, зараз живемо в Кам’янському.

24 лютого я вийшов з дому на роботу і побачив, що  купа людей виїжджає з міста. Тоді я ще нічого не зрозумів, а через два дні ми вже були під обстрілами.

Не було світла, газу води. Їжа у нас ще була, потім стали подавати воду за допомогою генераторів. Ми виїхали в березні 2022 року з Кремінної, а у квітні туди негарні люди зайшли. Я був готовий до цього, все йшло до цього.

Шокувати мене вже важко чимось, бо я пережив 2014 рік. Єдине - те, що син був у Польщі на роботі, потім приїхав воювати. Це мене шокувало.

Ми у свою автівку сіли, взяли речі і поїхали: моя мама-інвалід, жінка і дитина молодша. Тварин не забирали.

Як тільки дочекаємось перемоги – одразу поїдемо додому.