Я жила в Гуляйполі. У перший день донька сказала мені, що почалась війна. Я не могла повірити, це було страшно і несправедливо. Почали телефонувати друзі та рідні, всі були налякані. Навколо лунали вибухи. Потім я побачила, як горять будинки, на вулицях стояли розбиті танки. Ми ховалися в підвалі. Там було дуже страшно. 

Згодом я вирішила виїхати. Разом із чоловіком я забрала наших мам, бо не могла залишити їх серед обстрілів.

Сподівалися, що це ненадовго, але дорога була довгою і важкою. Ми знайшли квартиру, де живемо і зараз.

Я живу, чекаючи миру. Дуже хочу повернутись додому.