Анастасія та Юрій Меркотан | Маріуполь

"Я перші пів року думав про самогубство"

На момент захоплення Росією Маріуполя у травні 2022 року в місті перебували три оркестри: Національної гвардії України, 36-ї бригади морської піхоти та Збройних сил України. Музиканти були на ротації разом із бойовим складом своїх підрозділів. До полону потрапили після виходу з «Азовсталі» і металургійного комбінату імені Ілліча. Відомо, що частина музикантів нині перебуває у в'язниці в Оленівці, а ще частину вивезли до Росії. Матеріал Радіо Свобода.

Ця історія має щасливе завершення. Після 21 місяця в російському полоні, у січні 2024 року, чоловік Анастасії Меркотан – музикант оркестру НГУ Юрій – був обміняний. Сама дівчина доклала чимало зусиль, аби повернути коханого на підконтрольну Україні територію: стала однією з організаторів проєкту «Bring The Band Home!», який бореться за повернення військовополонених оркестрантів.

«Ситуація складається таким чином, що росіяни зараз майже нікого не хочуть обмінювати, і питання Маріуполя дуже гостро стоїть. З кожним разом їх усе складніше й складніше повертати додому. Оркестрантів там не ідентифікують як музикантів, вони такі ж військовополонені, як і всі інші, незважаючи на те, що займалися переважно гуманітарною місією», – констатує реальну ситуацію щодо обміну полоненими Анастасія.

На момент початку повномасштабного вторгнення Анастасія та Юрій жили в Маріуполі, переїхавши туди за три роки до початку війни. Пара познайомилася в Донецьку ще до початку військових дій на сході, обоє навчалися в місцевому музичному училищі.

Анастасія познайомилася із Юрієм під час навчання у Донецькому музичному училищі

Анастасія зізнається, що ініціатором стосунків була саме вона, та Юрій переконує: щойно познайомився з дівчиною – і закохався до нестями. Потім це почуття й віра в те, що на тебе чекають, допомагали триматися в полоні.

24 лютого Юрій по тривозі поїхав у частину, після цього закоханим вдалося побачитися лише раз, а далі – довге очікування звільнення з полону. Юрій пригадує, що хлопці підбадьорювали одне одного, навіть перебуваючи в оточенні, намагалися жартувати й заспокоювати своїх близьких. Проте не були готові до полону.

«Більшість побратимів, і я в тому числі, не розуміли, куди виходимо і що таке полон. І вже коли ми там опинилися, то зрозуміли, що це таке. Всіх відвезли до Оленівки, але помістили в різних бараках. Та найскладніше було не там, а вже коли нас вивезли до Росії, ось там було дуже важко»,– розповідає звільнений з полону музикант.

Юрій пригадує, як у перший тиждень потому захворів: спав на підлозі на тоненькому карематі. Від температури горіло все тіло, та жодного лікування від російської сторони не отримав. Чоловік був в Оленівці під час теракту: каже, що чув вибух уночі в сусідньому бараці.

«Тоді усі бігали, хтось із наших хлопців навіть виносив постраждалих, я був поруч, я все чув…А потім мене перевезли у Воронезьку область. Ми спершу думали, якщо везуть літаками, то, може, на обмін, але потім почули гавкіт собак і зрозуміли, що ні», – розповідає про пережите Юрій Меркотан.

Колонія в Оленівці зі слідом вибуху

На російській території, пригадує звільнений з полону музикант, із полоненими поводилися значно жорстокіше, ніж в Оленівці, він навіть думав про самогубство.

«Одразу починали бити дуже сильно, через п’ять днів ми були всі в синцях. Були великі гематоми, ноги розпухли, неможливо було в туалет сходити. Взагалі ходити було дуже важко. А ще нам не дозволяли сідати: зранку ми о 6:00 прокидалися, а потім треба було 16 годин на добу стояти. Застеляли ліжка й стояли. Якщо б мені хтось сказав, що людина може 16 годин простояти, – я б не повірив. Так ми стояли пів року, а далі дозволили трошки сидіти. Я перші пів року думав про самогубство, бо били так часто і так багато, що вже не витримував. Шукав якесь скло чи кахель, щоб покінчити з усім. Били і шокерами, і палками. Було дуже складно», – розповідає звільнений із полону музикант.

До фізичних тортур додавалися й психологічні: військовополонених постійно допитували, а оскільки вони артисти, то примушували співати російських пісень, де йшлося про каяття українських військових та «непереможну велику Росію».

Про обміни в самому полоні військові майже не знають – кажуть, у російських колоніях спеціально створюють вакуум, а інформацію ув’язнені можуть отримати випадково: проговорюється слідчий, можуть передавати записки чи вдасться сховати телефон, але це рідкість.

Юрія мали обміняти 24 січня 2024 року, в той день, коли в Бєлгородській області в районі села Яблуново був збитий ІЛ-76. Тоді групу полонених разом із Юрієм повернули назад до в’язниці ще на тиждень.

«Дорогою назад мені ще зламали щелепу, начебто за те, що зірвали обмін. Операцію зробили лише в Україні», – каже Юрій Меркотан.

Юрій одразу після повернення з полону. У оркестранта лишилися фізичні і психологічні каліцтва

Попереду в Юрія довга реабілітація: з воїном працюють психологи, він фізично лікується: в полоні йому відбили м’язи на правій нозі. Та попри пережиті тортури, звільнений із полону музикант не втрачає оптимізму.

«У мене, думаю, дуже сильний Ангел-охоронець, бо за цей час стільки ситуацій було ризикових, але все обійшлося», – каже музикант оркестру Національної гвардії України.

Нині обміни полоненими з російською стороною проходять дуже складно: останній масовий, у якому повернувся і Юрій, пройшов у лютому 2024 року.