Історії, які ви нам довірили
Наталя Миколаївна опікувалась одним зі своїх онуків, який змалку втратив батьків. А коли подорослішав – пішов до армії, і їй довелося вивозити його з контузією із зони АТО
Я з міста Кривий Ріг, станція Інгулець. Тут вже живу 55 років, як виїхала з села. Як пішла на залізну дорогу працювати, так тут і живу.
Дуже важко жити, я таке горе пережила, що не можу вам сказати. Їздила в АТО, вивозила внука у 2015 році. Його забрали на передову, і я вивозила його з контузією, положила у лікарню Мєчнікова у Дніпрі.
Поки я уїхала, онука перевезли у психіатрію. Коли на передовій возили рефрижератори людей - він не міг дивитися на це все.
Він сирота, сам з Дніпропетровська: батько загинув, як йому було півтора рочки, і я з того часу його виховую. У мене двоє дітей і вісім онуків, цей сирота в мене найголовніший.
Онук робить на Інгулецькому комбінаті. Хочу дуже подякувати Рінату Ахметову за цей комбінат: якщо він кине нас, то роботи взагалі не буде. Я за цю людину молюсь кожен день.
В мене поряд нікого немає: дочка в Києві й син в селі живе. Син сам живе, без жінки, без нікого. Дуже важко жити: я стільки горя перенесла, вже не хочу жити.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
