Я працював в Енергодарі викладачем у дитячій спортивній школі. Навчав дітей плаванню. Після початку війни довелося змінити життя. Місто почали обстрілювати від першого дня.

Я з місцевими мешканцям виходив на дорогу та не пропускав танки росіян. Потім вони почали все захоплювати. 

Відразу евакуюватись я не зміг. Довелося сидіти у підвалі під бомбардуванням. Морально було дуже тяжко. Навкруги висіли пропагандистські плакати про «один народ». Я не міг цього витримати. У вересні мені вдалося виїхати. Зараз я чекаю на перемогу і повернення додому.