В 2014 році Анна готувалася до випускного, та свято затьмарила війна. Дівчина назавжди запам’ятала потяг, яким вони з мамою їхали через Донецьк, де стався обстріл, і людей, які розбігались увсебіч, кидаючи свої речі. Хто знав, що через вісім років вона так само, з мамою та молодшою сестрою, покине все, щоб тільки врятуватися – з палаючої автівки, з міста, охопленого вогнем? А потім, контужена, буде йти пішки довгі кілометри трасою вздовж вигорівших машин та тіл загиблих, благаючи сестру тільки про одне: не дивись по сторонах.

Озираючись назад, Анна усвідомлює, що все ще почувається відірваною з корінням – від близьких, рідного дому, мирного життя. Та вже навчилася говорити про своє минуле як про досвід. Досвід, який загартував, зробив сильнішою та назавжди незламною.