Мені сорок років. Я живу в місті Лебедин Сумської області. Маю трьох синів. Менший найбільше злякався війни. Тільки-но лунав сигнал повітряної тривоги – він кричав. Я заспокоювала його, як могла. Зараз уже легше. У вересні він стане першокласником. Через війну майже не ходив до дитячого садка. 

Завдяки городу ми не голодували. Хліб привозили з інших населених пунктів, бо наш хлібозавод бомбили. Видавали по два буханці на сім’ю. Я отримувала виплати на дітей, а купити нічого не могла, бо ринки і магазини не працювали. Знайомі виручали. Була гуманітарна допомога від Фонду Ріната Ахметова. Міська рада давала продукти, а перед початком навчального року – шкільне приладдя для дітей. 

Важко фізично й морально. Треба й дітям допомогти з навчанням, бо воно відбувається онлайн, і зробити хатню роботу. Я теж зараз навчаюся.

Думаю, що війна закінчиться нескоро, проте після її завершення все буде добре, адже ми незламні.