Наталія Григорівна хворіє на серце, тому на час окупації виїжджала з рідного села. Вона живе сама, тому дуже боялась загострення хвороби 

Мені 83 роки, проживаю в місті Снігурівка Миколаївської області. 

У нас все було страшне. Все гриміло і вдень і вночі. Не можна було ходити по вулицям, і я кинула хату. Все кинула і поїхала. Під час окупації я виїжджала у село Новосвітлівка, це також Миколаївська область.

Я «сердечниця», і мене це дуже непокоїло. Я мала уїхати, бо мені могло б стати погано, а я живу одна. 

Ліки ми самі купували, а гуманітарну допомогу нам давали. Не скажу, що шикарну. В основному - рис і спагеті, але давали.

Самим страшним для мене стало те, що моя сестра втратила сина під Донецьком. Я його оплакувала разом із нею.

Я зараз одна. Донька моя в 46 років стала інвалідом 1 групи - паралізувало ліву сторону, вона уїхала. 

Мені так хочеться, щоб війна скінчилась якнайшвидше. Щоб прямо цієї хвилини закінчилася. Мені дуже жалко усіх наших діточок.