Було дуже страшно, коли о 4.00 ранку ми проснулись від гучних вибухів. Ми швидко одягнулися і сховались в підвал, і десь об 11 ранку у нас вже їздили танки по нашій вулиці, вибухи не зупинялись. Після цього не працьовало ні чого, не було де купити їжі, ліків, ми довго не виходили з підвалу. Десь тільки через місяць ми змогли вийхати.

Коли виїзджали зі свого міста Таврійська до Херсону, ми проїхали 18 блокпостів рф. Було страшно, коли вони перевіряли у нас докумненти і дивились, що ми в багажнику веземо, у дітей питали, чи це ваші мамо, тато? Діти були напугані.

Страшна дорога була, коли ми виїджали з Херсону. Їхали через с.Снігурівка, там дуже було страшно. Рф бігали по окопам з автоматами, ми попали під обстрили, чоловік так нажав на педаль газу, щоб швидно їхати, а я сиділа з двума дітьми на заднім сидінні, обійняла дітей, закрила очі і просила Бога, щоб тільки в нас не попало. Тут ми проїхали 10 км від цього села і побачили нашіх хлопців ЗСУ. Ми раділи, плакали, діти кричали "Слава Україні!", дякували хлопцям. Так ми і опинились на підконтрольній території.