Мені 50 років. Я живу в Нікопольському районі Дніпропетровської області. Наш населений пункт знаходиться на безпечній відстані від Нікополя, який росіяни обстрілюють. Але окупований Енергодар поруч. Переживаю, щоб не трапилося біди.

Я працюю кухарем у школі. Зранку 24 лютого тільки почала готувати – мені зателефонували і сказали, що почалася війна.

Я не відразу усвідомила, що трапилося, бо була у складному психологічному стані: перед війною похоронила чоловіка, батька і дядька. Лише через тиждень дійсно зрозуміла, що у країні – війна.

У мене є запаси продуктів, тримаю господарство. Допомагаю людям із Нікополя. Працюю. Отримую мінімальну зарплатню.

Я ніяк не можу вийти з депресії: спочатку – три похорони, потім – війна. Зараз допомагає відволіктися робота по господарству. Хвороби загострилися. Псоріаз проходив, а тепер знову з’явився. І коштів на лікування немає.

Надіюся на наших воїнів. Сподіваюся, що війна скоро закінчиться.