Мені 35 років. Народився і жив у Сєвєродонецьку, працював на заводі АЗОТ. 

24 лютого був такий надзвичайно жахливий день: одразу почались обстріли, бомбардування. Я ніколи не хотів би пережити ще раз такий день.

Звичайно, в місті тоді нічого не працювало.

Війна - як сніг на голову. Жили собі мирним життям, і тоді таке відбулося. Я такого надивився!

Хочу, щоб майбутнє було вільним і незалежним. Чекаю, коли в державі закінчиться війна і все буде відновлюватися. Хочу вірити, що ми будемо жити ще краще, ніж до війни.