В березнi 2021 року вiд коронавiрусу помер чоловiк пiсля тривалого та коштовного лiкування. Не минув рiк з його смертi, як почалась вiйна. Оскiльки я теж перехворiла, лiкування та поховання спустошили бюджет, я з дiтьми залишилась у рiдному Харковi.
У мене двоє доньок Ксенiя 2009 р.н. та Камiла 2010 р.н. Для дiтей спочатку смерть батька, а потiм вiйна стали великим ударом. Старша замкнулась в собi, молодша почала навмисно наносити собi травми на тiлi, роздираючи себе до кровi. Дiти 2 мiсяцi спали в ваннi.
З 1998 року я працювала сама на себе, але з початком вiйни роботи у мене, як i доходу, не стало. Я розгублена смертю коханого чоловiка та не можу допомогти дiтям. Навчання он-лайн в школах Харкова, дiти втратили спiлкування, друзiв. Я не маю коштiв вiдправити дiтей на вiдпочинок, нажаль. Я нiколи не думала, що будуть бомбити цивiльне населення. За час вiйни ракети попадали не раз недалеко вiд будинку, як в день так i в ночi. Одного разу вiд ракети хитнулась наша 9-ти поверхiвка. Що найменше 10 ракет прилетiло недалеко вiд нашого будинку, причому вiдстань неодноразово була 200-300 м. В першi тижнi вiйни усi магазини були закритi. Продукти та лiки купити було нiде. Потiм магазини почали працювати, але так як не стало роботи, то купити продукти було не за що. З якогось моменту почала з'являтись гуманiтарна допомога, але черги сягали декiлька сот людей, якi стояли пiд обстрiлами, в тривогу.
