Лаута Каріна, 8 клас, Колубаївська гімназія  Гуменецької сільської ради Камянець – Подільського району Хмельницької області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Гуменюк Лариса Леонідівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Моє життя змінила війна 24.02.2022 року.  Я прокинулася з хорошим настроєм, тоді я ще не знала, що сталася така трагедія. Почала збиратися до школи і тут стук у двері.

До мене прийшла однокласниця і сказала, що не потрібно йти до школи. Мене це дуже здивувало: чому так? Вона мені сказала, що почалася війна. Я не сприйняла це серйозно і включила телевізор. Там були новини тільки про війну.

Перший тиждень я не дивилася телевізор, щоб не слухати страшні новини. Тоді мені було 10 років. Але згодом ці всі обстріли, смерті дітей, цивільних жителів стали для мене болючими. Я не могла дивитися новини, щоб не плакати. Пройшов  рік, потім другий, моя ненависть ставала ще більшою. Я вмить подорослішала, стала допомагати людям чим могла.

Ці нелюди почали вбивати наших дітей, невинних людей, наших захисників. За Україну йшли воювати молоді хлопці, які тільки закінчили коледж чи університет.

Я стала дуже емоційно вразлива. Ці події змінили мене, моє ставлення до життя, до світу. Я ненавиджу цих покидьків, які кожного дня обстрілюють шахедами та ракетами наші мирні міста та села. Вони змінили життя кожного українця, зокрема і моє. У школі почали влаштовувати благодійні ярмарки, виручені кошти  посилали на закупівлю дронів.

Кожного дня в Україні о 9.00 – хвилина мовчання. Ми вшановуємо героїв, які загинули за нашу з вами  країну. Життя змінилось, люди також, навіть країна тепер виглядає по-іншому. Ми з класом малювали листівки для воїнів ЗСУ, а я на зворотній стороні писала свої вірші про війну, про героїв.

Цей біль живе в мені донині, і буде жити до кінця життя. Загинуло багато невинних життів, ми це не забудемо ніколи. Цей біль, ці рани, вони нікуди не зникнуть. Я вірю в наш народ, в нашу країну, в наших захисників! Ми обов’язково переможемо – я в це вірю!

Україна об’єдналася, стала сильнішою. Усі почали допомагати один – одному. Ось це і є сила допомоги. Кожного дня, більшість із нас донатить на ЗСУ. Українці – це сила, свобода, незламність, воля! Перемога за нами! Кожна мати, донька, дружина чекає додому батька, сина, чоловіка. Тому ми зробимо все, щоб вони повернулися додому живі та здорові.

Коли ти тут, а він там.

Ти боїшся за нього більш, ніж за себе.

Чекаєш, коли він напише, подзвонить,

А він вже три тижні сидить в окопі.

Подзвонить, напише « Все добре!».

Він тобі збреше, щоб ти добре спала,

А сам там сидить і мерзне в окопі.

Та він про це не скаже,

А напише «Все добре!»