Часів Яр почали обстрілювати у перші дні війни. До цього у мене було звичайне життя. Я залишався у місті, поки міг. Снаряди прилітали в будинки. Мені доводилось постійно сидіти в підвалі. Я не знав, куди бігти під час бомбардувань. Росіяни намагались прорватись в місто, але у них не виходило. У місті не було води, світла та газу, тож я вирішив виїжджати. 

З собою взяв небагато речей, бо думав, що повернусь. Зараз розумію, що це неможливо. Мене шокувало, що таке сталось. Я вдячний людям, які мені допомогли після переїзду. Зараз чекаю тільки миру та стабільності.