У перший день війни я не знала, що мені робити. Під час обстрілів найголовнішим для мене було вберегти дитину від психологічної травми. Коли снаряд прилетів біля мого будинку, я зрозуміла, що залишатись у місті вже не можна. На власній автівці я з родиною виїхала до Полтави, з собою взяла і кота. 

Зараз я навчаюсь долати стрес, бо не можу прийняти той факт, що живу у чужих людей в орендованій квартирі. Дуже хочу поїхати додому. Своє майбутнє я бачу лише в Україні.