Я жила поблизу Маріуполя. Їжі, світла й тепла в селі не було. Чоловік набирав воду в криниці. У мене було перемелене зерно, з якого я готувала їжу. Найстрашніше мені було вночі. Літали літаки, і я не знала, куди саме вони скинуть бомбу. 

Коли в село зайшли росіяни, приходили до мого чоловіка, випитували інформацію про наших військових. 

Я з родиною виїхала у травні. За час війни у мене народилась донечка. Деякий час я перебувала в Польщі. Потім повернулась через те, що старшій дитині потрібно було йти до школи, а за кордоном складно було з мовою. 

Зараз живу в Кам’янському. Чекаю миру, аби діти росли у тиші та без війни.