З перших днів війни я опинилась в окупації. Мій син стояв на дорозі і не пускав російські танки. А вони казали, що краще відійди, ми все одно зайдемо. Потім почався справжній жах. Окупанти поводили себе як господарі. Все розгромили. Взагалі, що хотіли, те й робили. 

У селі тяжко було з ліками та продуктами. Люди виживали на межі гуманітарної катастрофи.

Я вирішила виїжджати, тому що не змогла скоритися росіянам. Зараз живу в Запоріжжі, але багато рідних залишились в окупації. Я дуже хочу їх побачити та обійняти.