У перший день війни у мене був шок, не хотіла в це вірити. Підприємство, де я працювала, припинило роботу. Я залишилась без грошей та переїхала до батька у приватний сектор. Там мені було спокійніше. У місті не було води й газу, а у батька був колодязь та піч на дровах.

Я сумувала за власним будинком, потім повернулась. Придбала піч на газових балонах, так і живу. 

Я не можу змиритись з тим, що гинуть люди, наші воїни. Розумію, що не можу це змінити, але вплинути на це не в моїх силах. Наші воїни, пройшовши пекло, залишаються чуйними та людяними. Це мене приємно вражає. Дуже хотіла б,  щоб майбутнє було мирним. Мрію прокидатись з надією на краще.