Я не вірила, що почалась війна. До останнього сподівалась, що все це швидко закінчиться. Потім почались прильоти по Дружківці. Зараз вибухи лунають кожного дня, але поки вуличних боїв немає. 

Я ніколи не забуду удар по вокзалу у Краматорську. Там загинули діти, це жах. Я не навчилась долати стрес. П’ю пігулки, але толку немає. Не можу спокійно спати ночами. У мене уже не той вік. Я хвилююсь за Київ, де навчається моя онучка. Краще я помру, ніж вона. Я мрію лише про мир. Треба припинити смерті людей.