У перший день війни я йшов до мами та побачив, як летять ракети. Потім я з мамою переїхав у приватний сектор. Тут є вода, ще видають гуманітарну допомогу. 

Кожного ранку я радий, що живий. Обстріли тривають, війна не закінчується. Тяжко все це, а що робить? Я не можу виїхати та покинути матір. Багато людей вже облаштували міцні укриття на городі на кшталт військових бліндажів. Щоправда, така схованка від прямого влучання снарядів, які лишають після себе велетенські вирви посеред кварталу, не врятує. Всі вже звикли до раптових обстрілів окупантів та відлуння їхньої артилерії, яке добре чутно й удень.

Я зараз не отримую пенсії через недоліки оформлення. Добре, що мені допомагають благодійні фонди. 

Сподіваюсь,  що мир скоро настане. Мені б дуже хотілось жити в мирі.