Володимир втратив роботу, квартиру. Зараз він не знає, що буде далі з ним та його близькими

Я з міста Вугледар. Працював на шахті. Ранком 24 лютого прийшов на роботу, але нас відпустили додому. Сказали, що почалася війна, і треба бути поруч з родинами.

Ми просиділи майже півтора місяці під обстрілами в підвалі. Без світла, без газу. Коли на наш будинок впала бомба, зрозуміли, що чекати більше нема чого. Сіли у машини і поїхали, куди очі бачать. Зараз живемо у Воскресенівці, під Васильківкою. Я проїхав пів України, жив в різних місцях. Тяжкувато жити, шукаю роботу. Вдячний за допомогу Фонду Ріната Ахметова - хоча б їсти є що.

Сподіваюсь ще побувати вдома хоча б раз – забрати речі та побачити свою квартиру. У мене була квартира на восьмому поверсі.

Я перед війною ремонт зробив. Та пожити з гарним ремонтом не встиг: сталась війна, і росіяни скинули бомбу на дев’ятий поверх мого будинку. Там зараз - жахіття.

Я хочу додому. Навіть у розбиту квартиру радий повернутися, але зараз у місто нікого не пускають.

Я не розумію, як росіяни могли оголосити цю війну. Шокувало те, що мама вранці була українкою, а ввечері стала росіянкою - їх окупували, і я по сьогоднішній день її не можу забрати звідти. Сьогодні вона дзвонила, казала, що росіяни у людей телефони забирають. Вона раз на два тижні дзвонить і розказує таке, що страшно слухати.

Наші життя зруйновані. Я не знаю, що буде далі, – події у нашій місцевості не втішні. Дочка хоче з Польщі повернутися, їй скоро буде 18 років. А я не хочу, щоб вона їхала в країну, де йде війна.