Історії, які ви нам довірили

1 2
меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

1 2
До всіх історій
Наталя Потапова

«Я не можу думати ні про що, якщо мені приходять і кажуть: "Збирайся, йди"»

переглядів: 510

У нас багатодітна сім'я, усього сім осіб. Ми переїхали до Курахового минулого року. Знайшли будинок просторий, хоча і пошкоджений осколками. Під час обстрілу снаряд влучив у двері будинку, тріщина утворилася на стіні, іде зверху до самого низу.

 Наша сім'я – це я, троє дітей, свекор зі свекрухою і самотня жінка. З Еллою Івановою ми познайомилися ще до війни і почали її доглядати. Вона інвалід другої групи з дитинства, перехворіла на менінгіт; у неї відхилень багато, діагноз дуже складний. Є в нас і хатні тварини, вони з нами подорожують, хоча останній переїзд для них був великим потрясінням.

Ми з Донецька. 2014 року наш будинок постійно потрапляв під обстріл.

Спочатку ми переїхали до Запорізької області, де жили в будівлі покинутого дитячого садка в одному селі. Умов не було жодних, ми заїхали в порожнє приміщення. За свої гроші замінили водопровід, сантехніку, бойлер. А з першими платіжками зрозуміли, що життя в дитсадку нам не по кишені.Борг 2500 гривень на місяць, а півтори тисячі я платила на місяць тільки за електроенергію.

 Тоді ми вирішили переїхати до Курахового, де домовилися жити в приватному будинку. На оплату комунальних послуг отримали пільги, замінили вікна. Планували відновити паркан, але за рік господарі зажадали звільнити житло.

 Для мене найболючіше питання – житлове. Я не можу думати ні про що, якщо мені приходять і кажуть: «Збирайся, йди». А куди йти? Грошей нам катастрофічно не вистачає, живемо на соціальну допомогу. За роки війни від поневірянь втомилися і люди похилого віку, і діти.

Курахове 2014 Текст Історії мирних
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій