Перший день війни для мене був незрозумілий. Я почула вибух, мені стало страшно. Не розуміла, що робити далі. Магазини спорожніли, новий товар не завозили. Я не могла купити ані продуктів, ані ліків. 

Евакуюватись з Кремінної було страшно. Я не знала, що коїться на дорогах. Зв’язку не було, неможливо було дізнатись інформацію. 

Зараз я з родиною живу в Харкові. Тут працює мій чоловік. У місті також небезпечно. Літають снаряди постійно. 

Сподіваюсь, що скоро війна закінчиться. Хочеться не боятись лягати спати, чути сміх дітей.