Мені 64 роки. Я мешкаю з дружиною в місті Снігурівка Миколаївської області. Діти і внуки виїхали, а ми залишилися наглядати за майном. 

Перший день війни почався з того, що через наше місто пройшла російська армія. Кілька днів росіяни проходили повз, а потім зупинилися в нас. Ми вісім місяців були в окупації. Спочатку окупанти нікого не чіпали, а потім ходили з обшуками, відбирали транспорт. 

Російські військові грабували будинки: у деяких квартирах навіть лінолеум зірвали й опалювальні котли зрізали. Особливо активно вони займалися грабунком в останній місяць до своєї втечі. 

Гострої потреби в ліках не було. Один раз отримали гуманітарку від росіян – пару банок консервів. Люди привозили з Херсону хліб і деякі продукти. У нас були запаси. Мали овочі зі свого городу. Економили. Я не їв через стрес – схуднув на 16 кілограмів. 

Ми прокинулися одного ранку і побачили, що росіян немає. Коли прийшли наші військові, ми готові були розцілувати їх. Зустрічали зі сльозами на очах. Емоції переповнювали. Ми пригощали їх пиріжками, чаєм і кавою. 

Сподіваємося, що війна закінчиться найближчим часом.