Ми жили в місті Пологи Запорізької області. Я працювала у відділі кадрів гірничовидобувної компанії. Вранці 24 лютого, коли збиралася на роботу, чоловік подзвонив і сказав, що почалася війна. Я спочатку не повірила, бо ніколи не могла такого навіть подумати.

Перша ніч була тривожною, ну а безпосередньо до нас війна пришла на шостий день. Прилітати почало дуже близько, вікна в домі вилетіли ще в березні. Ми перейшли жити до батьків, а коли потепліло, клейонкою забили вікна.

В місті було мародерство, росіяни все розбивали. Ні евакуації, ні гуманітарної допомоги ніякої не було. У мене нерви були на межі, дитина дуже боялась, і ми вирішили виїхати. Я не хотіла батьків залишати, але в мене не було вибору, я дитину рятувала. Коли Комишуваху проїжджали, то стріляли, але неблизько. На блокпостах нас пропускали, нічого не відбирали.

Ми тепер біженці. Роботи у мене немає. Щоб батькам допомагати, передаємо їжу через ДСНС. Зараз у Пологах критична ситуація з їжею, ліками, батьки не можуть отримати пенсію, не працює пошта.

Наше життя повністю змінилося. Все треба розпочинати з нуля. Поки що живемо одним днем, нічого не плануємо. Чекаємо миру, віримо в нашу перемогу.