Оксенчук Тетяна, вчитель Головлівської філії Крупецького ліцею та Полянської гімназії Крупецької сільської ради Шепетівського району Хмельницької області

Війна. Моя історія

Мир – запорука щасливого життя. Ми зрозуміли це 24 лютого 2022 року. А раніше нам здавалося, що мало щастя, адже постійно чогось не вистачало: то грошей, то часу на відпочинок. У нас були дивні бажання. Це природно для людей. Та за ними ми не бачили головного, думали, що щастя нам мало і чекали, чекали. А насправді ми були щасливі. Щасливі до того моменту, поки не почалася війна.

Того страшного ранку кожна українська родина зрозуміла найвищу цінність миру. Це слово тепер щоденно звучить на вустах кожного із нас. Раніше ми, вітаючи зі святами, бажали всілляких гараздів, а сьогодні ми бажаємо мирного неба і просто миру.

Це означає, що мир  для нас значить дуже багато. Я хочу жити і спокійно ходити по своїй землі. Я не хочу боятися за життя своїх рідних. Я хочу бачити усміхненні обличчя дітей, а не наляканих тривогою. Я хочу дихати на повні груди і жити в мирній Україні (тільки тут, не за кордоном). Мрію, що Перемога обов’язково буде за нами.

Наша Україна знову розквітне, заграє новими барвами і стане на ноги. Спільними зусиллями все відбудуємо, відновимо. Ми довели всьому світові, що наша держава сильна, а українці – незламні духом люди.

Мрію, що до нас їдуть натовпи туристів, щоб побачити незламних, нескорених українців, безстрашних жінок-воїнів і тих, хто допомагає здобувати Перемогу в тилу, забуваючи при цьому про сім’ю, дітей. Тих, хто збирав по селах квіти, щоб продати і гроші задонатити на ЗСУ.

Тільки українці можуть цілодобово місити тісто і випікати найсмачніші у світі пиріжки чи вареники. Тільки українці можуть віддати з дому останнє м’ясо чи сало, щоб зробити консерви нашим “котикам».

Ми не чекаємо, що мир принесуть нам в подарунковій коробочці. Ні! Ми маємо боротися за мир, за майбутнє наших дітей, адже це щоденна клопітка праця кожного українця. Без миру не можна уявити ні світанку, ні рідного дому, ні самого життя.