У перший день війни я не відпустила дитину до школи. Злякалась за її життя. Почались обстріли, мені складно було наважитись виїхати з міста. Я розуміла, що треба рятувати дітей, тому виїхала. Декілька місяців прожила в Хмельницькій області. Потім повернулась. 

Зараз у Дружківці все працює та всього достатньо. Єдине, що нагадує про війну, обстріли. Вибухи чутно з міст, що на лінії фронту. 

Я сподіваюсь, що Росія не прийде в мій дім і мені більше не доведеться виїжджати. Чекаю миру та тиші у всій країні.