"Тварин продовжували нести. Під обстрілом. Скільки їх було, не знаю. Кому зуби рвати, кому щелепу вправляти, - каже лікар-ветеринар Галина Сергєєва з Маріуполя. – Навколо все тремтіло і гуркотіло. У допомозі відмовляти не можна. Так було до 15 березня. Але з кожною ніччю надії на те, що виживемо, залишалося менше. Якщо авіабомба, то одразу на смерть".