Я живу в Дружківці. Після початку війни почались обстріли. Я не відразу це усвідомила. Перші місяці не було води та газу. Мені привозили воду діти. Найбільше мене шокувало, що наді мною літають ракети. Після прильотів у моєму будинку вилетіли вікна. Вдалося забити лише плівкою. Мені пропонували евакуюватись, але я нікуди виїжджати не захотіла. Я народилась в Україні, тут і помру. Мені допомагає син, поки що в нього є робота. Сподіваюсь, що майбутнє в Україні буде кращим, але треба буде багато всього відносити.