Я жила в Сєвєродонецьку. Там мене і застала війна. Почались обстріли, що було дуже неочікуваним. Тиждень я пробула вдома. Мене шокувала реакція моєї дитини. Я не розуміла, що буде далі. Укриттів поряд не було. Я написала дитині записку, що робити у разі моєї загибелі. 

Виїжджати з міста було страшно. На одному з блокпостів ми потрапили під обстріл, але вижили.

У Дніпрі у готелі нам надали безоплатне житло. Потім ми поїхали в Черкаси. Тут нам допомагали і харчами, і речами. 

Зараз я чекаю тільки миру. Дуже хочу повернутись додому.