Цимбал Михайло, 15 років,  9 клас, КЗ “Технічний ліцей імені Анатолія Лигуна” КМР

Вчитель, що надихнув на написання єсе: Волошина Ірина Володимирівна

Конкурс єсе "Війна в долі моєї родини"

Війна – не пригода. Війна – хвороба. Як тиф.

Антуан де Сент-Екзюпері

Війна – страшна подія, що застала нашу країну зненацька. Для кожного з нас вона почалась неочікувано рано-вранці, поки ми ще спали. Ворожа техніка вдерлась до нашої Батьківщини, міста зазнали масованого обстрілу, а українці були змушені покинути рідні домівки заради збереження життя.

Засинаючи напередодні 24 лютого, я не очікував, що під ранок мою рідну країну, мою рідну Україну, охопить полум’я страшної, кровопролитної війни, яка змінить життя в усіх регіонах нашої Батьківщини. Війни, яка не залишить байдужим нікого.

Прокинувшись дуже рано, я як завжди подивився у вікно своєї кімнати. Було темно, проте я помітив не звичну активність людей: одні кудись бігли, інші комусь телефонували, а дехто клав величезні торби у власну автівку. І чи то спросоння, чи від здивування не придав цьому особливого значення, тому пішов збиратися на заняття. Я закінчував готувати собі сніданок, коли на кухню зайшла мама – і замість звичного мені «Доброго ранку!» я почув лише одне слово: «Війна».

Далі мені складно продовжити свою розповідь, бо я майже нічого не пам’ятаю. Тієї миті я начебто "випав" з цього життя. Я не пам’ятаю, як збирав речі на випадок евакуації, що робив протягом дня, з ким спілкувався тощо. Геть нічого не можу згадати. Заспокоїтися та прийти до тями я зміг лише вночі, проте навіть тоді не міг нормально сприймати будь-яку інформацію.

Кілька днів я не міг нічого робити, але потім почав потроху робити уроки попри двотижневе припинення занять; займатися власними дрібними справами; навіть нарешті прибрався у себе в кімнаті. Хоча я й потихеньку приходив до тями, все одно не міг відчути себе таким, як раніше. Я начебто переродився, як Фенікс з попелу і вже дивився на звичні речі під іншим кутом, інакше ставитися до всього, і в першу чергу – до людей.

Відчуття власної безпомічності не покидало мене. Мені здавалося, що я можу бути значно кориснішим для своєї родини, друзів та країни. Тому я почав шукати різні фонди, гуртки та об’єднання, де міг би допомагати людям. Мою ініціативу із задоволенням підтримала матуся, і ми почали телефонувати різним волонтерам та пропонувати допомогу. Інколи люди погоджувалися, а часто відмовляли, казали, що їм достатньо людей.

Першою з нами на контакт вийшла доволі ще молода, близько сорока років, жіночка. Вона повідомила, що відповідальна за збір їжі та теплого одягу, і зараз особливо необхідні продукти з довгим терміном зберігання. Я згадав, що в нас залишилось ще багато заготовлених на зиму овочів та різних консервованих салатів. Ми зібрали купу банок, ретельно протерли їх від пилу, маркером написали побажання людям та обережно запакували все у картоні коробки. Сусіди допомогли зібрати доволі багато продуктів для наших захисників та захисниць, тому тато взяв на себе відповідальність за їх перевезення. Позичивши авто у свого друга, він того ж дня відвіз усе до волонтерської організації.

Тим часом, поки тата не було, ми з братами збирали по знайомим різні речі, які могли б знадобитися вимушеним переселенцям. Мати однокласника мого брата працювала швачкою і на наше прохання погодилася зшити дещо з військової амуніції. Того ж дня ми розпустили свої старі в’язані светри, з яких згодом вийшли теплі шкарпетки, шапки та рукавиці, які були так необхідні нашим воїнам.

Так триває вже восьмий місяць…

Підбиваючи підсумок, хотів би зазначити, що війна не обійшла і мою родину. Я не можу чітко згадати, коли б ми так злагоджено працювали над чимось, хоча завжди в сім’ї панував лад і повага. Ця війна нас ще більше згуртувала, об’єднала бажанням скорішої перемоги, кожен з нас розумів в ту мить необхідність нашої злагодженої та результативної праці. Ми віримо, що цими вчинками допомагаємо наближати день нашої Перемоги, день, коли всі захисники та захисниці повернуться до рідних у власні домівки, а люди зможуть спокійно жити в своїх рідних містах та селах.

Слава Україні!