Я живу в Станиці. Як зараз, так і до війни я жив. Тільки зараз гірше, ніж до війни. А так нічого не змінилося. На пенсії життя яке? Сидимо вдома, та й все. Що почалася війна, я зрозумів, коли, напевно, стріляти почали. Я тоді вдома знаходився.

Уже минуло сім років. Спочатку місяці два моторошно було. А потім воно туди, за річку пішло, тут тільки обстріли були, та й все, постійно. Але ми нікуди не переїжджали. Були з дружиною удвох. Діти пороз'їжджалися. За часом ми вже знали, коли будуть стріляти, тоді і ховалися в підвал.

Забути нічого б не хотів. Треба все пам'ятати, погане і хороше. Ми старіємо і забуваємо погане.

З моїх знайомих ніхто нікуди не виїжджав. Там, де сильні обстріли були, там тимчасово виїжджали люди. Зараз, напевно, відсотків 50 повернулись. На нашій вулиці самі пенсіонери, так що нікуди не виїжджали. Молодь їхала, а пенсіонери, як були на місці, так вони і досі на місці.

Я отримував допомогу від Фонду [Ріната] Ахметова. Вона нас підтримувала, було що поїсти.

Я мрію на риболовлю сходити. До річки неможливо дійти, не можна підходити до річки у нас. На рибалку не проїхати.