Добрий день! Я жителька Донецької області. Але початок війни зустріла в місті Херсон (була у свого майбутнього чоловіка). Ще напередодні ми обговорювали, що подібного не може трапитися, але 24го лютого ми прокинулися від вибухів. Недалеко від нас була база гелікоптерів. Всі були дуже розгублені, почалися дзвінки і повідомлення про початок війни. Я лежала в ліжку і не могла повірити в дійсність. Тим більше, що через декілька днів мені треба було ставати на облік по вагітності (був 10тиждень).

Труднощів було безліч. Вже на наступний день Херсон був в окупації. Почалася масова паніка. В магазинах не було продуктів, не було хлібу, води і т.д. Ціни різко злетіли. Та ще й постійні спуски в підвал дому, це не укриття, а просто підвал (де ти згинаєшся, щоб не вдаритися головою об комунікації дому, вдихаєш пил, бо підлога це просто земляний насип. Я не могла дихати в підвалі (бо від бруду і пилу посилювався токсикоз). Через скупчення людей захворіли сім'єю на ковід, а лікарні не працювали і аптеки теж. В мене декілька днів була висока температура і я дуже переживала про майбутню дитину. Врешті змогли дістатися самотужки до швидкої, де мені підтвердили діагноз і прописали лікування. Потім був пошук працюючих аптек і самих примітивних ліків.

В перші дні батьки чоловіка забрали до себе родичів з окраїни міста і ми жили всемером в двокімнатній квартирі. Через тиждень після окупації Херсону налагодили поставки хліба до районів. Але його не вистачало. Тому доводилося з п'ятої ранку займати чергу. Було ще холодно, тому відстоювали дві години і мінялися. З питною водою була така сама ситуація, її привозили через день, і треба було вистояти чергу.

Зараз ми знову всі разом живемо в Херсоні (так сталися обставини, що довелося повернутися в місто, де йдуть бойові дії). Але на початку все було по-іншому. В червні місяці 2022року, ми з чоловіком вирішили, на свій ризик, виїздити з окупації. Бо на той час я вже була на 6му місяці вагітності, а народжувати в окупації було не дуже безпечно. Тому ми виїхали до Вінниці (де були хоч якісь знайомі). Через місяць до нас приєдналася моя мама (виїхала з-під обстрілів в м.Костянтинівка). В вересні наша сім'я зустріла поповнення, в нас народилася донечка. А після визволення Херсону в грудні до нас приєдналися і батьки чоловіка.

Ще в Херсоні, на другому тижні окупації, мені зателефонував невідомий номер. Виявилося, що це лікар, до якої я мала ставати на облік. Вона знайшла мій номер в картці, і подзвонила, щоб я не хвилювалася, через те, що лікарні не працюють. І вона буде зі мною на зв'язку через телефон, якщо виникне якась несподівана ситуація з вагітністю. Мене це дуже розчулило, бо це була моя перша вагітність і я дуже хвилювалася, але лікарі навіть в таких умовах про нас не забували і намагалися допомогти, хоч чимось.

Наразі роботи не маємо. До війни і я, і мій чоловік були артистами (чоловік - батутист, я - танцівниця і повітряна гімнастка). В Вінниці чоловік підробляв на будівництві. Зараз намагаємося знайти будь-яку роботу в Херсоні.

Речі немає. Тай мені вона не потрібна. Бо майже всю вагітність я прожила в окупації, і цей період так просто не забудеться. Я мріяла, що цей період буде найособливішим в моєму житті, а він виявився найстрашнішим.