У Маріуполі не було води, світла й газу. Продуктів не було, ми ділились з сусідами. У моєму районі дуже сильно стріляли, як і в усьому місті. Дуже прикро, що з містом таке зробили. Я не розуміла нічого. Люди намагались виїхати. Ніхто не знав, як це зробити, бо було небезпечно. Спочатку виїхали мої діти, але я про це не знала, бо вони перебували в іншому районі. Я попросилась до людей. Коли ми їхали, я побачила розбите місто. Було страхіття навкруги.

Мені здавалось, я живу в страшному сні. Я боялась, що снаряд влучить у машину. Мовчки їхала і молилась, щоб ми виїхали. 

Зараз я чекаю миру. Дуже хочу, аби у всіх нас було світле майбутнє. Я ще хочу жити, хочу побачити, як ростуть онуки.